Сьогодні розповімо про важливий матеріал для вивчення генеалогії роду – сповідальні розписи, або як їх ще просто називають – сповідалки. Ці документи можуть доповнити, або й навіть компенсувати відсутність записів із метричних книг, які є базовим джерелом для дослідження родоводу. Отож сповідальні розписи (сповідалки) – це облікові документи церковного діловодства, в яких реєструвались відвідини сповіді прихожанами певної парафії, або факти її уникнення...

Цей тип документів був поширений у підросійській частині України, натомість такі документи не велися на українських землях у складі Австрійської імперії. Вперше сповідалки запровадили в Росії у 1690 р. за ініціативи новгородського митрополита Корнилія. Сьогодні дослідники вважають, що причиною запровадження сповідальних списків був пошук і виявлення серед прихожан – прибічників старообрядства. Саме на цей час (патріаршество Нікона 1652-1681) російська православна церква пережила ряд реформ, які не були підтримані частиною суспільства. Критиків церковних реформ нарекли розкольниками і старообрядцями. Серед іншого, свій протест вони виявляли через уникнення сповіді в церквах, які перейшли на новий обряд. У той же час обов’язкова сповідь ставала важливим засобом контрою держави над своїми підданими, де Церква була однією з основних опор монархії.

На території Російської імперії ведення сповідальних розписів стало обов’язковим згідно царських указів 1716 і 1718 рр. Цікаво, що парафіяни, які уникали сповіді, мали сплачувати штраф. Практика штрафування за уникнення сповіді діяла до 1800 р. Україна в цей час ще зберігала свою автономію у межах Гетьманщини і сповідальні розписи тут вперше почали впроваджуватись  у 20-х роках XVIII ст.

Формуляр сповідальних розписів був уніфікований та набув загального вигляду в 1737-1742 рр. і використовувався практично в незмінному виді до 1917 р. За укладення сповідалок відповідали священики, записи велися в час Великого посту. Якщо ж особа з певних причин не могла у цей час відвідати сповідь, вона могла зробити це в інший час – у Різдвяний, Петрівський або Успенський пости.

Найважливіша інформація – це звичайно відомості про осіб, які відвідали сповідь. На відміну від метричних книг, де записи досить розпорошені і розрізнені та стосуються відомостей лише про народження, шлюби та смерті, у сповідалках склад сім’ї розписаний повністю, із зазначенням віку сповідуваних та родинних взаємозв’язків. Інформаційний потенціал сповідальних розписів стає очевидним, якщо зрозуміти, що туди вносилась інформація практично про всіх мешканців парафії, які тут проживали на момент укладення сповідалок. Для прикладу візьмемо запис про сім’ю Сави Федоровича Іванчука, який разом з ріднею у 1830 р. сповідався у церкві Покрови Богородиці у с. Карабелівка на Поділлі. Священик відзначив наступне:

Сава Федорович Іванчук  - 59 р.;

його дружина Євдокія Кирилівна – 50 р.;

Їх діти: Калина – 17 р.; Фома – 13 р.; Евтропій – 11 р.;

Їхній син Іродіон – 25 р.;

Його (сина) дружина: Мотрона Михайлівна – 21 р.

Їхні діти: Євдокія – 4 р., Софія – 1 р.

Отож з цього запису дізнаємося про склад сім’ї Сави Федоровича Іванчука станом на 1830 р., родинні взаємопов’язання, а також вік кожного члена сім’ї. Щодо останньої обставини, то слід пам’ятати, що священики могли вказувати лише приблизний вік, і тому ці записи можуть бути не точними та потребують звірки з метричними книгами. Теж важливо, що навіть зовсім маленькі діти вписувалися у сповідальні списки, хоча у сповіді участі не брали.

Сповідні списки після їх укладення надходили до духовних правлінь, де їх зводили у єдину відомість і вже у формі таблиць надсилали до духовної консисторії. Звідти до синоду надсилались загальні звіти по єпархіях про відсутніх за рік на сповідях.

Сьогодні сповідальні списки можна віднайти у обласних архівах України. Здійснюючи генеалогічні пошуки, ми серед іншого звертаємось також до цього типу джерел, аби максимально точно відтворити родовід наших клієнтів.

Додати коментар