Автор пропонованої вашій увазі книги – Ігор Іванович Смуток, безперечно, сьогодні є одним з кращих знавців шляхти західноукраїнських земель періоду, коли ці території належали до Корони Польської і Речі Посполитої. Його праця стала квінтесенцією творчого доробку, що формувався вченим протягом багатьох років клопіткої польової роботи у архівах. У книзі вивчається руська (українська в сучасному розумінні) шляхетська верства Перемишльської землі, яка характеризувалася передовсім релігійною приналежністю до православ’я (згодом, у XVIIІ ст. – до греко-католицької Церкви). Перемишльська земля часів Речі Посполитої – це чималий регіон, що переважно охоплював терени Прикарпаття у межах сьогоднішніх південних районів Львівської області та Підкарпатського воєводства у теперішній Польщі.

У більшості випадків генеалогічні дослідження в українських реаліях сягають не далі XVIII століття. Напевно чи не кожен дослідник родоводу задавався питанням, чи можливо здолати цей поріг і вивчити свій родовід на кілька століть глибше? Чи можливо якось компенсувати відсутність метричних книг, які на українських землях масово почали провадити лише з останньої чверті XVIII століття?

Перемишльські актові книги XVII ст. у читальному залі ЦДІАЛ

В нашому генеалогічному блозі ми вирішили започаткувати нову тематичну рубрику із оглядами цікавих книг, які стосуються генеалогії, краєзнавства, окремих аспектів історії України. Ці книги допоможуть у дослідженні родоводу або розширить кругозір знань про історію роду на тлі історії України чи певних її регіонів.

Перша книга, з якої розпочнемо подібний огляд – це праця Мартіна Поллака «До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини». В українському перекладі книга вийшла у видавництві «Книги – ХХІ» у Чернівцях, в 2017 році.  

Обряд поховання є ритуалом, що формувався впродовж багатьох століть, і завжди носив магічний характер. В кожному історичному періоді поховальні традиції видозмінювались, і тому ставлення до смерті та її розуміння з часом набули нових рис. Ритуал поховання з’явився в українській культурі набагато раніше, ніж, наприклад, обряд хрещення або весілля. Відомості про смерть також необхідна складова генеалогічного дослідження. Зрештою священики у церквах традиційно поряд із книгами народжень і вінчань обов’язково вели метричну книгу смертей. У даній статті зосередимося на основних обрядово-ритуальних діях в українській культурі, пов’язані з похованням та смертю.

Похорон на Гуцульщині

За останні роки в історичній науці різко пожвавився інтерес до вивчення різних аспектів та напрямків української антропоніміки (галузі,що вивчає власні імена людей).  Чимало досліджень присвячено саме слов’янським особовим іменам українців. Традиційні українські імена зазвичай обирались в честь святих, біблійних персонажів або янголів, що охороняли власника цього імені. Багато українських імен, що давно стали традиційними насправді мають скандинавське, грецьке, латинське або єврейське походження.