Щоби повноцінно займатися генеалогічним дослідженням, не достатньо добре читати метричні книги і укладати генеалогічні таблиці. Не  менш важливим є знання історичного контексту  на тлі якого змінювалися покоління досліджуваної родини та її соціального становища. З огляду на це дослідник родоводу має поглиблювати свої знання з історії того чи іншого регіону, розбиратися у особливостях соціальної ієрархії та станової приналежності.

Оскільки українці – це нація, яка вийшла із села, і на 90% наші предки – це селяни – дуже важливо розуміти, що собою у давнину представляла селянська верства. Власне пропонована книга професорів Олександра Гуржія і Василя Орлика дозволяє читачеві глибше розібратися із особливостями правового та соціального становища українського селянства у XVIII-XIX століттях.

Автор пропонованої вашій увазі книги – Ігор Іванович Смуток, безперечно, сьогодні є одним з кращих знавців шляхти західноукраїнських земель періоду, коли ці території належали до Корони Польської і Речі Посполитої. Його праця стала квінтесенцією творчого доробку, що формувався вченим протягом багатьох років клопіткої польової роботи у архівах. У книзі вивчається руська (українська в сучасному розумінні) шляхетська верства Перемишльської землі, яка характеризувалася передовсім релігійною приналежністю до православ’я (згодом, у XVIIІ ст. – до греко-католицької Церкви). Перемишльська земля часів Речі Посполитої – це чималий регіон, що переважно охоплював терени Прикарпаття у межах сьогоднішніх південних районів Львівської області та Підкарпатського воєводства у теперішній Польщі.

У більшості випадків генеалогічні дослідження в українських реаліях сягають не далі XVIII століття. Напевно чи не кожен дослідник родоводу задавався питанням, чи можливо здолати цей поріг і вивчити свій родовід на кілька століть глибше? Чи можливо якось компенсувати відсутність метричних книг, які на українських землях масово почали провадити лише з останньої чверті XVIII століття?

Перемишльські актові книги XVII ст. у читальному залі ЦДІАЛ

В нашому генеалогічному блозі ми вирішили започаткувати нову тематичну рубрику із оглядами цікавих книг, які стосуються генеалогії, краєзнавства, окремих аспектів історії України. Ці книги допоможуть у дослідженні родоводу або розширить кругозір знань про історію роду на тлі історії України чи певних її регіонів.

Перша книга, з якої розпочнемо подібний огляд – це праця Мартіна Поллака «До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини». В українському перекладі книга вийшла у видавництві «Книги – ХХІ» у Чернівцях, в 2017 році.  

Обряд поховання є ритуалом, що формувався впродовж багатьох століть, і завжди носив магічний характер. В кожному історичному періоді поховальні традиції видозмінювались, і тому ставлення до смерті та її розуміння з часом набули нових рис. Ритуал поховання з’явився в українській культурі набагато раніше, ніж, наприклад, обряд хрещення або весілля. Відомості про смерть також необхідна складова генеалогічного дослідження. Зрештою священики у церквах традиційно поряд із книгами народжень і вінчань обов’язково вели метричну книгу смертей. У даній статті зосередимося на основних обрядово-ритуальних діях в українській культурі, пов’язані з похованням та смертю.

Похорон на Гуцульщині