Коли ми лише починали нашу комерційну діяльність у сфері генеалогічних досліджень в 2013 році, можливість працювати із цифровими копіями архівних документів з дому, не відвідуючи архів здавалося дуже віддаленою перспективою. Не пройшло й десяти років, як у цій сфері відбулися справді вражаючі зміни. У даній статті спробуємо окреслити оцифровані і доступні онлайн масиви документів з українських архівів.

Книга Юрія Легуна, без сумніву, є обов’язковою для прочитання кожному, хто цікавиться українською генеалогією. Попри те, що монографія була видана у 2005 році, в українській історіографії досі не з’явилося більш системного аналізу джерел генеалогічних досліджень. Територіальні рамки, охоплені в книзі, стосуються лише Подільської губернії. Однак вона буде корисною для дослідників генеалогії родин з інших теренів колишньої підросійської України, оскільки набір охарактеризованих автором джерел є типовим для більшості губерній Російської імперії.

Роботу дослідника родоводу значно полегшують джерела, які дозволяють провести своєрідний зріз складу сім’ї станом на певний рік. Зазвичай під критерій такого джерела добре підходять сповідальні списики або ж ревізійні переписи (для періоду з 1795 по 1858). Проте для теренів колишньої російської імперії існує специфічне джерело, яке дозволяє в деталях з’ясувати склад сім’ї станом на кінець ХІХ ст. Мова йде про листи перепису 1897 року.  

Кладовища, чи точніше відомості про покійних родичів з їхніх могил – одне із важливих джерел генеалогічного дослідження. Якщо Ваша родина походить із сільської місцевості, то варто відвідати сільський цвинтар, обійти могли та відфотографувати написи зі знайомими прізвищами. У випадку, якщо Ви вже опрацьовували метричні книги, то на підставі зібраної на цвинтарі інформації зможете доповнити дані про народження з довоєнних метрик і записів РАЦС відомостями про смерті родичів. Особливо важливими стають відомості з могил, якщо метричні книги не збереглися. Це джерело також дозволяє верифікувати дані, отримані з усних розповідей членів родини, які часто можуть бути неточними і містити похибки у датах.

Стара частина цвинтаря у місті Самбір

У попередніх публікаціях ми вже писали про Мартіна Поллака – австрійського публіциста, що є автором відомої книги «До Галичини», де він подає живу і нетривіальну панораму життя в Галичині ХІХ століття. У книзі «Цісар Америки» Мартін Поллак концентрується на новій цікавій темі – еміграції населення з Галичини. Це масове явище охопило край з останньої чверті ХІХ ст. і тривало фактично до початку Другої світової війни. Еміграцію спровокували перенаселення, злидні, обмежені можливості для заробітку і працевлаштування. У пошуках кращого життя виїжджали не лише українці, але й поляки і євреї. У 1880-х роках 60 % усіх мігрантів з Галичини були саме євреї і це при тому, що вони становили 10% населення. Між 1881 і 1910 роками більш ніж чверть євреїв Галичини побували у США. Мешканці Галичини виїздили переважно за океан в Америку – як Північну так і Південну.