Кладовища, чи точніше відомості про покійних родичів з їхніх могил – одне із важливих джерел генеалогічного дослідження. Якщо Ваша родина походить із сільської місцевості, то варто відвідати сільський цвинтар, обійти могли та відфотографувати написи зі знайомими прізвищами. У випадку, якщо Ви вже опрацьовували метричні книги, то на підставі зібраної на цвинтарі інформації зможете доповнити дані про народження з довоєнних метрик і записів РАЦС відомостями про смерті родичів. Особливо важливими стають відомості з могил, якщо метричні книги не збереглися. Це джерело також дозволяє верифікувати дані, отримані з усних розповідей членів родини, які часто можуть бути неточними і містити похибки у датах.

Стара частина цвинтаря у місті Самбір

У попередніх публікаціях ми вже писали про Мартіна Поллака – австрійського публіциста, що є автором відомої книги «До Галичини», де він подає живу і нетривіальну панораму життя в Галичині ХІХ століття. У книзі «Цісар Америки» Мартін Поллак концентрується на новій цікавій темі – еміграції населення з Галичини. Це масове явище охопило край з останньої чверті ХІХ ст. і тривало фактично до початку Другої світової війни. Еміграцію спровокували перенаселення, злидні, обмежені можливості для заробітку і працевлаштування. У пошуках кращого життя виїжджали не лише українці, але й поляки і євреї. У 1880-х роках 60 % усіх мігрантів з Галичини були саме євреї і це при тому, що вони становили 10% населення. Між 1881 і 1910 роками більш ніж чверть євреїв Галичини побували у США. Мешканці Галичини виїздили переважно за океан в Америку – як Північну так і Південну.

Щоби повноцінно займатися генеалогічним дослідженням, не достатньо добре читати метричні книги і укладати генеалогічні таблиці. Не  менш важливим є знання історичного контексту  на тлі якого змінювалися покоління досліджуваної родини та її соціального становища. З огляду на це дослідник родоводу має поглиблювати свої знання з історії того чи іншого регіону, розбиратися у особливостях соціальної ієрархії та станової приналежності.

Оскільки українці – це нація, яка вийшла із села, і на 90% наші предки – це селяни – дуже важливо розуміти, що собою у давнину представляла селянська верства. Власне пропонована книга професорів Олександра Гуржія і Василя Орлика дозволяє читачеві глибше розібратися із особливостями правового та соціального становища українського селянства у XVIII-XIX століттях.

Автор пропонованої вашій увазі книги – Ігор Іванович Смуток, безперечно, сьогодні є одним з кращих знавців шляхти західноукраїнських земель періоду, коли ці території належали до Корони Польської і Речі Посполитої. Його праця стала квінтесенцією творчого доробку, що формувався вченим протягом багатьох років клопіткої польової роботи у архівах. У книзі вивчається руська (українська в сучасному розумінні) шляхетська верства Перемишльської землі, яка характеризувалася передовсім релігійною приналежністю до православ’я (згодом, у XVIIІ ст. – до греко-католицької Церкви). Перемишльська земля часів Речі Посполитої – це чималий регіон, що переважно охоплював терени Прикарпаття у межах сьогоднішніх південних районів Львівської області та Підкарпатського воєводства у теперішній Польщі.

У більшості випадків генеалогічні дослідження в українських реаліях сягають не далі XVIII століття. Напевно чи не кожен дослідник родоводу задавався питанням, чи можливо здолати цей поріг і вивчити свій родовід на кілька століть глибше? Чи можливо якось компенсувати відсутність метричних книг, які на українських землях масово почали провадити лише з останньої чверті XVIII століття?

Перемишльські актові книги XVII ст. у читальному залі ЦДІАЛ