В нашому генеалогічному блозі ми вирішили започаткувати нову тематичну рубрику із оглядами цікавих книг, які стосуються генеалогії, краєзнавства, окремих аспектів історії України. Ці книги допоможуть у дослідженні родоводу або розширить кругозір знань про історію роду на тлі історії України чи певних її регіонів.

Перша книга, з якої розпочнемо подібний огляд – це праця Мартіна Поллака «До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини». В українському перекладі книга вийшла у видавництві «Книги – ХХІ» у Чернівцях, в 2017 році.  

Мартін Поллак – це австрійський письменник, публіцист, журналіст і перекладач. Свої найвідоміші твори він написав ще у 80-х роках,  однак до українського читача ці книги дійшли лише недавно. Одним із кращих доробків Поллака є книга «До Галичини». Як сказано у самій назві,  автор пропонує читачеві зануритися в уявну мандрівку Галичиною і Буковиною. Маршрут Поллака прокладений передусім залізничними шляхами і це не дивно, адже саме залізниця зробила Галичину як ніколи близькою до Західної Європи і до самої метрополії – Відня, зокрема. Залізниця надала можливості для бурхливого розвитку гірничодобувної і хімічної промисловості на Прикарпатті, обумовила появу такого явища як «галицька Пенсільванія». Залізничні шляхи скоротили відстані, покращили комунікацію, однак у підсумку не зробили багатшим строкатий люд цього краю.

З вікон потяга разом з автором спостерігаємо обриси не лише більших міст Галичини, включно із столичним Львовом або Чернівцями, але й маленькі провінційні галицькі містечка з їхніми єврейськими штетлами, села і найвіддаленіші закутки краю – такі як Броди чи Заліщики.

Якщо сьогодні у туристів, що відвідують Львів, складається уявлення про цукеркову  бабцю Австрію, при якій у Галичині все було гарно, люди жили заможно і любили цісаря, то Мартін Поллак подає більш реалістичну картину, яка часом сильно суперечить міфу про безхмарні австрійські часи. Перед нами постає Галичина, як бідний, економічно і культурно відсталий, глухий і найвіддаленіший закуток імперії Габсбургів. Ми бачимо бруд і болото сільських і міських вулиць, неймовірні злидні місцевого населення, жахливі умови побуту, неймовірно низький рівень грамотності та освіти серед населення. Автор описує розмах адміністративного свавілля, корупції, продажності поліції, політичні вибори, що деградували до рівня фарсу, коли демократичних кандидатів позбавляли права голосу, а передвиборчі зібрання розганяли багнетами.

Водночас в яскравих фарбах змальовано етнічну поліфонію регіону, яку складали українці, поляки, євреї та німці. Серед них бачимо ще й різні соціальні та етнічні типажі бойків, хасидів, австрійських чиновників, міщан, заробітчан, промисловців, що формували різнобарвну мозаїку краю та його самобутність.

Створюючи свою книгу, Мартін Поллак опирався передусім на німецькомовних авторів і газети, спогади німців і австрійців, що колись проживали чи відвідували Галичину. Це той матеріал, по який рідко в силу незнання мови сягають українські дослідники Галичини ХІХ століття. Водночас використані Поллаком джерела дозволяють подивитися на Галичину з перспективи метрополії, а також австрійців, які після 1918 року сприймали Галичину як втрачений світ, частину загубленої імперії.

Публіцистичний стиль розповіді робить книжку особливо цікавою і легкою для прочитання. Тут знаходимо яскраві замальовки з побуту, ремесел, торгівлі галичан. Цікавими є описи промислових регіонів Галичини, зокрема нафтових підприємств та складних умов повсякдення робітників. Хто б сьогодні міг подумати, що на межі ХІХ і ХХ століть Галичина посідала 4-те місце в світовому видобутку нафти після США, Росії та Індії. Деякі нафтові колодязі чи копанки мінерального воску буквально за ніч робили своїх власників мільйонерами.

Живими є пасажі з побуту селян. Сучасного читача не може не вражати розмах злиднів, в яких ниділо типове галицьке село. Незаможні селяни аж до осінніх морозів ходили босоніж, аби зберегти взуття. Часто родина мала на всю сім'ю одні чоботи, основу харчування складали вівсяні перепічки, каша, картопля, капуста, буряк, а м'ясо їли тільки на Різдво і Великдень, чи на весілля або похорон. Така нужда нерідко виштовхувала галицьких селян у пошуках заробітку за океан, але й тут вони ставали легкою здобиччю для еміграційних агентів, які видурювали із селян останні кошти, обіцяючи багатство на заокеанських землях, якими готовий був поділитися з усіма новоприбулими цісар Америки.

Книга «До Галичини» якнайкраще дозволить читачеві відчути справжній дух епохи, а також отримати більш об’єктивне уявлення про життя українців Галичини рубежу ХІХ-ХХ століть.

Читайте також:

Огляд книг: Олександр Гуржій, Василь Орлик. Селяни України та їх оподаткування в XVIII – середині XIX століття.

Руська шляхта Перемишльської землі XIV-XVIII ст. - огляд книги Ігоря Смутка

Додати коментар