Роботу дослідника родоводу значно полегшують джерела, які дозволяють провести своєрідний зріз складу сім’ї станом на певний рік. Зазвичай під критерій такого джерела добре підходять сповідальні списики або ж ревізійні переписи (для періоду з 1795 по 1858). Проте для теренів колишньої російської імперії існує специфічне джерело, яке дозволяє в деталях з’ясувати склад сім’ї станом на кінець ХІХ ст. Мова йде про листи перепису 1897 року.  

Ідея проведення перепису розроблялася в Росії ще з початку 1880-х років, однак своє практичне втілення отримала лише в 1897 році. В подальшому подібні переписи в Російській імперії не проводилися. Метою перепису було з’ясувати чисельність та склад імперії, загальному перепису підлягали всі мешканці держави без винятку.

Кожен переписний бланк складався на окреме господарство. На титульній сторінці вписували адресу, а внутрішня частина відводилася характеристиці кожного члена сім’ї, або господарства. Було 3 ключові форми переписних листів – А, Б, В. У формі А вписували селянські господарства, форму Б – неселянські господарства у сільській місцевості, а у форму В – міське населення. Також існували окремі форми переписних листів для військових, в’язнів, монахів, закритих учбових закладів. 

Аркуш із переписного листа 1897 р. містечка Ходоркова Сквирського повіту Київської губернії

Отож, яка саме інформація містилася у переписних листах

Відомості про власника двору чи будинку, кількість житлових споруд у дворі, опис самого дому. Зазвичай мова перепису тут лаконічна, як правило знаходимо згадки про дерев’яну хату, покриту соломою

Найбільш інформативна частина переписного листа – це форма, у яку вписували відомості про членів сім’ї власника дворища, або його жителів. Тут було завбачено аж 14 колонок, а на один аркуш можна було вписати до десяти членів сім’ї. Зміст питальника переписного листа був наступним:

1. Прізвище, ім’я, по-батькові особи. Тут теж потрібно було вказати, якщо людина мала певні вади чи особливості – була сліпою, глухонімою чи божевільною.

2. Стать особи.

3. У яких стосунках особа перебуває до господаря. Передусім йшлося про родинні зв’язки – жінка, син, дочка, брат, племінник, тощо. Проте, якщо у господаря, наприклад, жили орендарі – то їх записували разом із членами сім’ї господаря, зазначаючи, що це квартиранти.

4. Вік особи на момент проведення перепису.

5. Сімейний стан особи – жонатий/нежонатий, заміжня/незаміжня, вдовець/вдова чи розлучений/розлучена

6. Соціальна приналежність особи та звання, якщо таке є. Мова йшла про приналежність до основних верств населення – селян, міщан, дворян, купців, козаків чи духовенства.

Колонки 7-10 стосувалися місця народження та проживання особи.

7. Місце народження особи – ця графа дуже інформативна, коли при генеалогічних пошуках не вдається встановити походження членів сім’ї, адже якщо особа була не місцевою, то записувалося місце її народження.

8. Те ж стосувалося прописки. Інколи особа могла роками жити на новому місці, залишаючись прописаною десь далеко.

9-10. Де зазвичай особа проживає та відмітка про її відсутність – зворотна ситуація, коли особа була прописана у населеному пункті, однак мешкала в іншому, або сезонно виїздила на якісь промисли чи роботу. Такі ситуації теж знаходили своє відображення у переписі.

11. Віросповідання – приналежність до котроїсь із релігійних конфесій: православної, римо-католицької чи іудейської.

12. Рідна мова – для більшості мешканців українських губерній відзначалася малоросійська, під якою мали на увазі українську мову.

13. Грамотність – у цій графі відзначали, чи людина вміє читати, а якщо так, то де саме опанувала грамоту – вдома, у церковно-приходській чи якійсь іншій школі.

14. Заняття, ремесло, промисел, посада. Окремо зазначався головний рід занять, тобто той, що забезпечував основні засоби для існування, а також додатковий рід занять, наприклад сезонна робота на цукровому заводі. У цій графі також записували стосунок до військової служби чоловіків.

Після проведення перепису була підбита загальна статистика, яка була опублікована окремими томами по кожній губернії – це безцінний матеріал для істориків та демографів, однак це видання несе мало практичної користі для генеалога, адже не містить самих переписних листів. Самі ж листи перепису 1897 року збереглися погано. Це пов’язано з тим, що первинні матеріали перепису, які були звезені в Петербург з метою статистичної обробки, невдовзі знищили.

Подекуди в місцевих архівах збереглися другі екземпляри переписних аркушів. Найкраще ситуація виглядає для Київської губернії – для більшості населених пунктів, включно із Києвом листи перепису збереглися. Сьогодні вони зберігаються у Державному архіві Київської області. Багато цих документів оцифровані і доступні онлайн. Листи перепису частково збережені для Одеської області. Значно гірше ситуація склалася для інших українських губерній – вціліли лише крихти і якихось осібних фондів перепису скажімо для Подільської, Волинської, Полтавської чи Катеринославської губерній не має.