Книга Юрія Легуна, без сумніву, є обов’язковою для прочитання кожному, хто цікавиться українською генеалогією. Попри те, що монографія була видана у 2005 році, в українській історіографії досі не з’явилося більш системного аналізу джерел генеалогічних досліджень. Територіальні рамки, охоплені в книзі, стосуються лише Подільської губернії. Однак вона буде корисною для дослідників генеалогії родин з інших теренів колишньої підросійської України, оскільки набір охарактеризованих автором джерел є типовим для більшості губерній Російської імперії.
Праця Юрія Легуна поділена на шість розділів. Огляд історіографії містить цінний перелік та аналіз робіт у сфері генеалогії, що напрацювали українські, російські і польські дослідники до 2005 року. Тут явно переважає російська історіографія, проте за останні 15 років у царині української генеалогії з’явилося чимало нових книг та наукових статей, значно зріс інтерес широкого загалу до генеалогічних досліджень.
Наступні розділи книги Ю. Легуна стосуються певного типу генеалогічних джерел – церковного, державно-адміністративного, господарсько-фінансового та судово-поліцейського походження.
Корпус документів церковного походження є чи не найбільш масовим. Він же незмінно користується популярністю дослідників генеалогії, адже сюди відносяться метричні книги. Ю. Легун прослідкував еволюцію метрик від моменту їх появи – до революційних подій 1917-1921 років, а також проаналізував стан та місця їх збереження. Для різних регіонів історичного Поділля комплекти метрик представлені по-різному. Десь ситуація є задовільною: метричні книги і сповідні розписи, хоча й з прогалинами, все ж збереглися з кінця XVIII століття і до початку ХХ століття. Водночас є місцевості, по яких метрики відсутні взагалі. Для прикладу, бракує метричних книг для багатьох сіл Гайсинського чи Теплицького районів Вінницької області. У таких випадках слід шукати дотичні джерела.
У третьому розділі книги розповідається про матеріали державно-адміністративного обліку населення Подільської губернії. Тут увага приділена ревізійним переписам, що проводилися на Поділлі з кінця XVIII століття до 1850-х років. Ці джерела можуть замінити метричні книги, у випадку їх відсутності. Також автор зробив акцент на документах, пов’язаних із військовою службою подільських селян. Ю.Легун не лише аналізує формуляри документів та їх еволюцію, але й намагається встановити стан збереження джерел та архівні колекції, у яких вони зберігаються.
Четвертий розділ книги стосується інформації генеалогічного характеру у джерелах господарсько-фінансового характеру. Цей розділ видається особливо важливим для дослідників генеалогії. Адже про метричні книги знає навіть початківець, а чим доповнити відомості цих базових джерел, або чим замінити у разі їх відсутності – це вже питання складніше. Автор аналізує такі документи, як інвентарі маєтків, книги обліку панщини, уставні грамоти, рішення сільських сходів, колективні скарги селян, таблиці обрахунку садибних і польових земель, угоди оренди та купівлі-продажу земель тощо. Складний не так аналіз цих документів, як їх пошук, адже здебільшого вони не відклалися в архівних збірках як окремі фонди. Оскільки на Поділлі переважало дідичне землеволодіння над державним, то господарську документацію сіл треба шукати у фондах приватного походження в архівах України, Польщі і Росії. Все це потребує спеціальних знань і навиків, а сам алгоритм відповідного пошуку якраз наведений у книзі Юрія Легуна.
Окремий розділ монографії розкриває потенціал матеріалів судових і поліцейських установ у генеалогічних дослідженнях. Це ще одна група джерел, яка доволі слабко залучається дослідниками генеалогії. Часто такі документи не систематизовані і в них складно знайти потрібну родину, особливо якщо архівні справи йдуть суцільними комплексами по окремому повіту. Разом з тим, у матеріалах судових і поліцейських установ можна віднайти опис зовнішності персон, окремих рис характеру, побуту і навіть прямі вирази суб’єктів.
Книга «Генеалогія селян Подільської губернії» дає розуміння, що для ґрунтовних студій над історією роду мало лише одних польових досліджень. Потрібен комплекс знань про джерела генеалогічного характеру, знайомство принаймні з базовою історіографією генеалогічних досліджень. Все це дозволить досліднику максимально розширити горизонти потенційного вивчення генеалогії роду і задати напрямок для руху там, де здавалося б вже безвихідна ситуація.