Тези доповіді на Міжнародній науково-практичній конференції «Культурна спадщина: інноваційні підходи та сталий розвиток». Львів, 9-10 вересня 2022 р.
Популярність генеалогії в Україні з року в рік росте. Стосується це не лише царини наукових студій генеалогічної тематики, але й ширшого інтересу пересічного українця до історії свого роду. Це видно хоча б із того факту, що в останні десятиліття в Україні активно розвивається сфера комерційних генеалогічних досліджень. Навіть побіжний перегляд результатів пошуку Google за запитами «замовити генеалогію» чи «дослідити родовід» станом на 2022 рік видає біля десятка фірм, що пропонують відповідні послуги. Жваві обговорення тематики, пов’язаної із генеалогічними студіями відбуваються у профільних групах соціальних мереж. Так найбільша українська група дослідників генеалогії UAGenealogy налічує більш як 16 тис. учасників. Члени групи обмінюються своїм досвідом дослідження родоводу, а також активно задають питання і обговорюють практичні кейси щодо пошуку джерел до історії роду, їх відчитання, діляться посиланнями на наукову, мемуарну, краєзнавчу літературу. Все це свідчить, що в багатьох українців сьогодні сформувався запит на інформацію про своїх предків і минуле свого роду.
Зростаючий інтерес до історії роду пов’язаний із різними чинниками. На рівні історіографії ще з середини ХХ століття намітився зростаючий інтерес до ролі пересічної особистості в історії. В контексті українського суспільства переломне значення мало здобуття Україною незалежності, що дало поштовх культурному, духовному і національному відродженню, переосмисленню минулого [1, с. 127]. З 1990-х років в українських сім’ях безперешкодно розпочали говорити про долі родичів у ХХ столітті, їхнє соціальне походження, про тих членів родини, які в силу життєвих обставин колись опинилися в західних країнах. Дослідженню історії роду посприяли відкриті українські архіви, розсекречення справ репресованих, оцифрування і удоступнення онлайн метричних книг та інших документів. Дуже популяризують вивчення родоводу спеціалізовані онлайн платформи (MyHeritage, Ancestry), ДНК-тестування.
Однією із загальних ознак культури народу є його історична пам’ять. На жаль, тривале перебування України в складі Радянського союзу затерло, перекривило та нівелювало значення історичного коріння роду. Як наслідок, історична пам’ять більшості українців рідко сягає більше ніж трьох поколінь. Тобто переважно українці ще пам’ятають, чи щось знають про своїх прадідів, однак цим знання про предків і обмежуються. Натомість дослідження родоводу за посередництвом опрацювання відповідних архівних документів дозволяє наново подивився на звичну історію України. Для багатьох дослідників минулого родини справжнім відкриттям стають відомості про станову і соціальну приналежність предків. Адже чимало сучасних українців є нащадками шляхти – української чи польської (наприклад особи з такими поширеними прізвищами як Добрянські, Яворські, Кульчицькі чи Терлецькі), дворянства, козацтва. Історії багатьох селянських родин без особливих складнощів можна прослідкувати до середини XVIII ст.
Дослідження родоводу дозволяє персоналізувати історію України, із чогось абстрактного вона перетворюється на живий досвід, який пережили предки в контексті тих чи інших подій. Ставлення до сучасного історичного і суспільно-політичного контексту може формуватися під призмою тих історичних подій, які пережили предки – Перша і Друга світові війни, соціалістичні експерименти радянської влади – цих подій зазвичай ще сягає усна родова пам’ять. Натомість дані архівних джерел можуть показати, як на родину вплинуло скасування кріпацтва в 1861 р. в підросійській Україні, яким було майнове становище пересічної галицької родини за даними йосифінської метрики 1787 року і францисканської 1820 року. Такі деталі дають відчути ментальний зв’язок із територією, де проживали предки, формують почуття спадкоємності, приналежності до певної родової, регіональної, етнічної чи національної спільноти.
Дослідження родоводу допомагає розвінчати ряд міфів і стереотипних уявлень про минулі епохи та історичні періоди. Перші знання про минуле, які ми отримуємо – це розповіді наших батьків, дідів і бабусь. Часто вони міфологізовані, мають суб’єктивний відтінок в силу тих досвідів, які вони пережили. Так дослідження долі пересічної родини з Наддніпрянщини в 1930-х роках, відомості про пережитий голодомор чи репресії можуть бути повною протилежністю до усних розповідей про сите і забезпечене життя діда-робітника заводу хрущовських часів. Особливо, коли з’ясовується, що робітником заводу він став після того, як уникнув голодної смерті, бо перебував у той час на стоковій службі в армії, на відміну від батьків, братів і сестер, які голоду не пережили.
Також дослідження родоводу допомагає позбутися міфів про минуле, які присутні навіть у масовій культурі. Наприклад міф про «добру бабцю Австрію». За посередництвом генеалогічного дослідження можна побачити типову злиденну багатодітну галицьку родину ХІХ століття, в якій з десятка дітей виживає троє четверо, а чоловік одружується двічі, а то й тричі, бо перша дружина не отримала кваліфікованої допомоги при пологах і померла. Це люди, які зазвичай ще на початку ХХ століття не знали грамоти і не могли власноручно підписати дозвіл на шлюб дітей в церковній метриці.
Сьогодні інтерес до генеалогії формується не лише через бажання дослідити історію родини. Часто він має практичне спрямування – люди намагаються віднайти єврейське, польське, німецьке чи ще якесь інше іноземне походження своїх предків, аби отримати можливість виїхати чи репатріюватися в чужу країну. Навіть у таких випадках потрібно заглиблюватися в історію предків, з’ясовувати, де і в яких реаліях вони жили, чим займалися, шукати документи, де вони маркують свою національну приналежність, розбиратися і ставити питання, чому цю приналежність могли приховувати, змінювати чи спотворювати.
Таким чином, генеалогія пересічної української родини – це інструмент, за посередництвом якого суспільство можна знайомити як з історією та культурою країни, так і окремих національних чи соціальних груп, спільнот, що тут жили. Те, як цей інструмент впливає на формування національної ідентичності, залежить від того, котрі історичні джерела до історії родини будуть опрацьовані, з допомогою кого і як їх інтерпретують.
ЯРОСЛАВ ЛИСЕЙКО
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії,
музеєзнавства і культурної спадщини
Національного університету «Львівська політехніка»
Ліратура
1. Томазов В. Генеалогія історична. Спеціальні історичні дисципліни. К., 2008. С. 123-131.