У більшості випадків генеалогічні дослідження в українських реаліях сягають не далі XVIII століття. Напевно чи не кожен дослідник родоводу задавався питанням, чи можливо здолати цей поріг і вивчити свій родовід на кілька століть глибше? Чи можливо якось компенсувати відсутність метричних книг, які на українських землях масово почали провадити лише з останньої чверті XVIII століття?

Перемишльські актові книги XVII ст. у читальному залі ЦДІАЛ

Власне такий шанс нам дають  гродські та земські судові актові книги, які велися на українських землях під владою Речі Посполитої до останньої чверті XVIII століття. Гродські та земські суди у Речі Посполитій були одним важливих із осередків суспільного життя країни. У цих установах карні справи займали лише дещицю від загального масиву цивільних, сімейних, політичних, податкових, військових справ, які відклалися на сторінках актових книг. Мережа гродських і земських судів діяла передусім для потреб привілейованого стану Речі Посполитої – шляхти. І дійсно актові книги цих установ – це найперше базове джерело для генеалогії шляхти XV-XVIII століття. У гродських і земських судах розглядалися не лише суперечки поміж шляхтичами. Суд виступав як універсальний реєстратор повсякденного життя шляхти. У актові книги вписували, договори купівлі-продажу маєтків договори оренди, застави, посесії маєтків шлюбні контракти, дарування маєтків, королівські привілеї на маєтності, позики грошових сум, поквитування про сплату тих чи інших сум.

Все це показує, що юридична культура тогочасного соціуму багато в чому перевершувала наше сучасне ставлення до різних юридичних тонкощів. Документ був підставою володіння маєтком, підтвердженням факту позики чи оренди. У ті буремні часи перманентних воєн, татарських нападів, збройних конфліктів оригінал документу можна було легко втратити, однак якщо він був вписаний у гродську або земську книгу, то його юридична сила була така самі, як і у втраченого документу. Так як гродські і земські книги переважно зберігалися у центрах староств – в укріплених  королівських замках при більших і менших містах, то шанси, що ці книги будуть збережені були більшими, ніж у випадку документів, що зберігалися у звичайному шляхетському дворищі, яке могло бути знищеним під час татарського нападу чи атаки недоброзичливого сусіда.

Чи є сенс вивчати подібні джерела, якщо йдеться про дослідження генеалогії селян? Такий резон дійсно є, однак потенціал звісно куди менший, ніж у випадку із пошуком джерел до генеалогії шляхетських родин. У гродські книги могли потрапити люстрації (ревізії) сіл, є переліки збитків, які селянам завдали військові під час постоїв у селі, скарги селян про неможливість сплатити податки через татарські напади чи інші катаклізми, суперечки сільських громад із шляхтою. На сторінках актових книг можна знайти чисельні  згадки про ті чи інші населені пункти, адже окремі села і цілі ключі маєтностей були предметом незліченних майнових транзакцій поміж шляхтою. Тому саме записи у гродських та земських книгах часто є першими документальними згадками про ті чи інші села.

Де ж шукати дослідникові гродські та земські судові книги? Якщо говорити про нинішні Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську області, суміжні території Польщі, то книги з цих теренів зберігаються у Центральному історичному архіві у Львові. Найбільші фонди – це львівські, перемишльські, галицькі, теребовлянські і сяноцькі гродські та земські книги. Якщо говорити про 17 століття, то скажімо по Львівській землі збереглося в середньому по одному тому на кожен рік обсягом у 1000-2000 сторінок. Подібні джерела існують для Волині і Київщини (сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська і Київська області). Ці книги зберігаються у Центральному історичному архіві у Києві. Вкрай погано ці джерела збереглися для Поділля (Вінницька, Хмельницька, частково Кіровоградська області).

Робота із гродськими та земськими актами потребує особливих навиків, адже мова документів переважно латинська, рідше польська. Для історичних Волинського, Київського і Подільського воєводств у XVI ст. і ще частково у XVII ст. побутувало використання староукраїнської мови. Знань мов не є достатньо, адже ці книги рукописні, а для XV, XVI, XVII століття були свої специфічні манери письма, скорочень, графем, що відповідно потребує певних навиків палеографії. Якщо говорити про канцелярії колишніх Руського і Белзького воєводств – то початківцеві варто сягнути по алфавітні покажчики, які були укладені австрійськими чиновниками ще в кінці XVIII століття. Вони хоча й дуже поверхові, однак значно полегшують пошук тих чи інших населених пунктів і шляхетських родин. Однак варто звернутися і до фахівців. Історики нашої агенції історичних досліджень одні з небагатьох в Центрально-Східній Європі, які здійснюють роботу із подібними джерелами на комерційній основі.  

Перелік мешканців Єзуполя у люстрації міста 1760 р. на сторінках актової книги галицького гродського суду

Присяга селян Биличів про знищення, завдані татарами збитки у 1631 р.

Люстраця села Любна 1627 р. із переліком селян і та їх повинностей

Додати коментар